За таким принципом, ініційованим обласною владою, працюють дорожники, ремонтуючи наші автошляхи

 

Закарпатські дороги, порівняно зі шляхами неньки-України, не такі вже й погані. Навіть кращі, особливо загальнодержавного значення. Про це кажуть всі, починаючи від спеціалістів і закінчуючи пересічними громадянами. Що ж насправді зроблено, принаймні за останні роки, і чому такі оптимістичні оцінки – розмова з начальником Служби автомобільних доріг у Закарпатській області Василем Олексійовичем МАРКОВИЧЕМ.
 
Закарпатські шляхи стали кращими, і це бачить кожен. Якщо пригадати той жах, що творився за кілька років після здобуття Україною незалежності й практично ще донедавна – то це були суцільні вибоїни на вибоїнах, які навіть латати не було за що. Проте дороги для регіону – це як обличчя для людини – яким воно буде, так людину чи в даному випадку край і сприйматимуть. Тому в Закарпатті принаймні за останні чотири роки зроблено в цьому напрямку багато – ремонт і ще раз ремонт, із залученням всіх можливостей, європейських технологій і грантів, та найважливіше – чіткої і наполегливої позиції обласної влади.
– Закарпатські дорожники зробили ривок у своїй галузі за останній час. Поліпшення технічних умов доріг Закарпаття як державного, так і місцевого значення суттєве, і це – спільна титанічна праця. За цей період змінилися підходи до джерел фінансування, але, незважаючи на це, обсяги робіт за цей період виросли удвічі: якщо у 2005 році виконували ремонтів на 70 мільйонів, то минулоріч – на 172 мільйони, – розповідає Василь Маркович і називає конкретні позитиви. – Завдяки тісній, злагодженій співпраці обласної влади з європейськими інституціями відбулася реабілітація «основної» закарпатської дороги «Чоп – Київ», її прийняли в експлуатацію у 2005 році. Ремонтували автодорогу македонські спеціалісти. За останні чотири роки закарпатським дорожникам вдалося привести до ладу ще низку доріг державного значення – «Мукачево – Рогатин – Івано-Франківськ», «Хуст – Долина», «Ужгород – Перечин – Львів», «Мукачево – Берегово – Лужанка», «Берегово – Вилок – Дяково». На цих автотрасах не вдалося відремонтувати хіба що ті ділянки, які недофінансовані після 2001 року.
Буквально за останні чотири роки ми працюємо за новим принципом, ініційованим обласною владою, – прямуємо від перевалів до центрів, і навпаки. Це викликає великий позитив серед населення, бо раніше ремонтували переважно шляхи в центральній частині області, а периферію – як Бог дасть. Тепер підхід змінений, ми відремонтували перевали на Воловеччині, Рахівщині, Міжгірщині, проводяться роботи в напрямку від Ужоцького перевалу вниз по Ужанській долині. Тобто від верху сільських районів спускаємося до центрів і не тільки на державній мережі доріг, а й на шляхах місцевого значення – дороги «Рахів – Богдан – Луги», «Синевир – Синевирська Поляна», «Пилипець – Шипіт», «Волосянка – Тихий», «Турички – Вільшанки» тощо. Гадаю, за 2-3 роки роботи за таким принципом будуть завершені й ми «зустрінемося», – продовжує начальник служби і додає: головне, аби були і надалі така підтримка обласної влади, як досі, та фінансові можливості.

 

Повінь – не біда, коли робота зроблена

Минулорічний липневий паводок уже традиційно вніс значні корективи в плани та можливості закарпатських дорожників – довелося докласти чималих зусиль задля ліквідації руйнувань. У той же час стихія довела: робота на попередження – це панацея, якщо вдається попрацювати на захист від великої води, то біди вона не наробить. «За рік після липневого паводку ми завершили левову частку роботи, – каже головний дорожник краю. – Практично відновили Міжгірський, Хустський райони, не маємо великих проблем і на Тячівщині, за винятком села Добрянського».
Найбільше ж роботи у шляховиків залишилося на Рахівщині.
– Фактично минулорічний паводок випробував наші об’єкти. І вони витримали. Проте ті дороги чи мости, берегоукріплення чи дамби, на добудову яких постійно не вистачало коштів ще після паводку 2001 року, зазнали значних руйнувань. Були б гроші, все було б інакше.., – резюмує Василь Маркович.
Василь Олексійович розповідає, що торішні збитки після паводку тільки по їхній лінії пораховані на 28 мільйонів гривень, аби ж ліквідувати всі проблеми, необхідно було майже 139 млн. гривень. А з держбюджету надійшло торік заледве 35 мільйонів, цьогоріч ще 20. Реальна ж цифра така: для того, аби цього року спокійно «увійти в зиму», треба було приблизно 60 мільйонів. На вулиці жовтень, а грошей так і немає. І це попри те, що є Постанова Кабміну України про виділення коштів, є затверджений перелік об’єктів… 

 

Курс – на підготовку до Євро-2012

А ось до чемпіонату з футболу Закарпаття готується посилено, та й не лише тому, що власне через область футбольні фани з усієї Європи на матчі їхатимуть, а ще й тому, що саме по дорогах зазвичай країну оцінюють. Тому зробити під’їзди до міжнародних пунктів пропуску – це було основним пріоритетом, який визначила у своїй роботі нинішня обласна влада. Результат: фактично за останні кілька років здійснена величезна робота з облаштування під’їздів до всіх міжнародних пунктів пропуску.
– Минулими роками ми здали такі нові об’єкти, як під’їзд до вантажного терміналу КПП «Ужгород» на українсько-словацькому кордоні. Практично за рік відновили дорожнє полотно мосту на трасі державного значення (Вилок – Дякове), відремонтували асфальтобетонне покриття на під’їзді до КПП «Косино» та до КПП «Дзвінкове». Останні три об’єкти, до речі, вдалося зробити завдяки коштам європейської спільноти. Закарпатська Служба автомобільних доріг вперше в дорожній системі України взяла участь і виграла цей грант, – тішиться Василь Олексійович. За його словами, спільний українсько-угорський транскордонний проект під назвою «Транскордонні можливості розвитку транспортної логістики» власне і був ініційований обласною владою. На 90 відсотків проект профінансувала Європейська Комісія у рамках Програми Сусідства Угорщина – Словаччина – Україна. Основний акцент проекту зробили саме на реконструкції міжнародних пунктів пропуску та під’їзних шляхів до них.
Уже нині в області переважна більшість під’їздів до міжнародних пунктів пропуску у рамках підготовки до Євро-2012 готові. Залишилося ще за два роки «довести до розуму» два найпотужніші «футбольні» об’єкти: будівництво нового під’їзду до КПП «Лужанка» з південним обходом Берегова і з більшими можливостями для вантажних автомобілів; а ще – об’їзд села Ракошина на Мукачівщині. Вартість кожного – приблизно 150 мільйонів гривень. Обидва повинні фінансуватися з державного бюджету, проте, на жаль, поки що кошти не надходили.

 

Прорив у ремонті доріг місцевого значення

Але чи не найвагомішим позитивом шляховики називають новий підхід на рівні області до ремонту доріг місцевого значення. Завдяки продуманій лінії, яку підтримала обласна адміністрація, Закарпатська обласна рада цьогоріч ухвалила кардинальне рішення: весь податок із власників транспортних засобів (а він з поточного року не надходить Службі автодоріг, а є джерелом місцевого бюджету) розділили на дві частини: 50% акумулювали в області і отримувачем коштів визначили Службу автомобільних доріг, решту «віддали» органам місцевого самоврядування.
– Це дало можливість зробити фактично прорив у ремонті доріг комунальної власності місцевого значення, – зазначає Василь Маркович і деталізує, що подібний досвід використовують лише в двох-трьох областях України, і всі сходяться на одному – позитив вагомий.
Власне, мова про те, що завдяки податку із власників транспортних засобів у області вдається збирати приблизно 40 мільйонів гривень на рік, з них половину цьогоріч не розпорошили між селами, а спрямували Службі автодоріг. Маючи таку суму, спеціалісти-дорожники розрахували, як максимально ефективно й раціонально використати їх.
– За рахунок зібраних таким чином коштів ми сьогодні забезпечили об’їзди практично всіх районних центрів, починаючи від Великого Березного, Перечина і закінчуючи Міжгір’ям, Береговом, Виноградовом, Раховом. Скажімо, що стосується об’їзду Міжгір’я, то, крім розмов, десятки років нічого не робилося, – уточнює начальник служби. – Тому податок із власників, як на мене, має акумулюватися в одних руках, тоді лише можна щось планувати і робити. До речі, за ці ж кошти наразі будуються мости у Дубовому Тячівського району (ще з 2001 року не могли побудувати за браком фінансування), Лютій на Великоберезнянщині, Вільшанах на Хустщині. Така практика виявилася дуже позитивною. Проте, на жаль, за проектом державного бюджету на 2010 рік усі кошти від транспортного податку заплановано спрямувати сільським, міським та селищним радам, що, на нашу думку, є просто розпорошуванням коштів і недалекоглядністю в цьому питанні. Якщо буде ухвалений головний фінансовий документ таким чином, що ці кошти мають лягати на рахунки міст і  сіл, тоді обласна рада більше нічого не зможе вдіяти. І це при тому, що нерідко кошти, акумульовані з цього податку, лежать на рахунках тих же сіл чи міст мертвим вантажем, і голови не мають ані знань, ані досвіду, ані фахівців для того, аби їх ефективно використати, – констатує Василь Маркович.
Попри це, зрушенням у напрямі поліпшення закарпатських доріг стало запровадження практики вливання поряд із інвестиціями обласного бюджету коштів місцевих органів самоврядування саме на ремонт власних шляхів. Найактивніші приклади такої співпраці – місто Мукачево, Мукачівський район, Виноградівщина, Тячів і Тячівський район. «Наприклад, дорогу у Нову Апшу будували так: кілометр – селищна рада, кілометр – ми. Так спільно зробили за три роки 5 кілометрів, лишилося ще 3 км добудувати».

 

І кілька слів про безпеку руху

Попри все це за останні роки в Закарпатті чимало зроблено задля безпеки дорожнього руху. Щорічно понад 2 тисячі кілометрів доріг ремонтуються різними видами ремонтів, починаючи з 2005 року шляховики в рік спрямовують на забезпечення безпеки руху транспортних засобів від 7 до 11 мільйонів гривень. За ці кошти щороку 1000–1200 кілометрів отримують нову дорожню розмітку, а це практично третина всіх доріг області! Крім того, дорожники встановлюють нові знаки, інформаційні табло, огородження, облаштовують залізничні переїзди та забезпечують пішохідні переходи в населених пунктах, поблизу шкіл, ФАПів, лікарень тощо.
– Ще один прорив у нашій сфері за останні роки – це озеленення доріг. Завдяки ініціативі облдержадміністрації шляховику торік висадили уздовж автошляхів 18 тисяч дерев! За останні чотири роки навколо закарпатських автотрас з’явилося практично 30-35 тисяч саджанців! 
Дорожники кажуть, вистачає на їхні плечі й проблем: і знаки ламають, і огородження  зносять, і крадуть їх. Додає роботи, коли в населених пунктах активно прокладають нові комунікації, а для цього перекопують автошляхи. Проте все це – поточні деталі, головне, що основна робота здійснюється цілеспрямовано, планомірно, і має не на словах, а на ділі підтримку обласної влади. 

 

 

Наталка ПЕТЕРВАРІ