Замки Закарпаття

На території Закарпаття знаходяться будівлі і руїни дванадцятьох середньовічних замків:

1. Ужгородський (м.Ужгород) – ХI ст., нині музей.
2. Мукачівський (м.Мукачево) - ХI ст., нині музей.
3. Невицький (с.Невицьке Ужгородського району) – руїни, ХIII-ХVII ст.
4. Середнянський (с.Середнє Ужгородського району) – руїни, ХII-ХVIII ст.
5. Чинадіївський (смт.Чинадієво Мукачівського району) – паркова споруда, ХV ст.
6. Бронецький (с.Бронька Іршавського району) – залишки, ХIII-ХIV ст.
7. Квасівський (с.Квасово Берегівського району) – руїни, ХII-ХVI ст.
8. Боржавський (с.Варієво Берегівського району) – залишки, ХI ХVII cт.
9. Королевський (смт.Королево Виноградівського району) – руїни, ХII-ХVII ст.
10.  Виноградівський (м.Виноградів) – руїни, ХI-ХVI ст.
11.  Хустський (м.Хуст) – руїни, ХI-ХVIII ст.
12.  Вишківський (смт.Вишково Хустського району) – залишки, ХIII-ХIV ст.

Наш край дає багатий матеріал для дослідження оборонного зодчества минулого, найбільш викінчену форму якого являють собою, безумовно, замки ХIII-ХVII ст. І хоча вони вже давно втратили своє первинне функціональне призначення, а від більшості з них  залишилися тільки обвітрені, випалені сонцем і вмиті дощами руїни, їх історія-доля і сьогодні хвилює справжніх  цінителів пам’ятників старовини.

Короткий нарис історії окремих замків

 Виноградівський замок Канків  - уже в ХI ст. тут стояло укріплення, яке пізніше в ХII-ХIII ст. угорські королі звели до статусу королівського замку Канків (прізвище одного із власників замку в ХIII ст.).
У 1399 р. угорський король Жігмунд I дарує фортецю барону П.Перені, який відзначився у битві з турками 1396 р. На місці дерев'яного укріплення новий господар  зводить кам’яну фортецю, яка повинна була “зміцнити могутність держави, забезпечити мир і спокій для дворян, щоб вони могли жити без страху”.У ХV столітті барон Перені передає фортецю ченцям-францисканцям, які перетворюють його в монастир.
Через століття в 1556 р. в період реформації один з нащадків барона Перені стає протестантом і виганяє католицьких монахів зі своїх володінь. Проти Перені виступив загін королівських військ Австрійської імперії і під час штурму замок був зруйнований.

Квасівський замок – це типовий рицарський замок. Фортеця контролювала сухопутний “соляний” шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVI ст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. Тому угорський дворянський сейм у 1565 р. постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати на користь держави. Взимку австрійські війська  оточили замок і розпочали штурм. Але виявилось, що власник фортеці разом зі своїм військом втік заздалегідь. Фортеця була пограбована, а в кінці підпалена, після чого більше не відновлювалася.

Хустський замок – у 1191 р. угорські королі закінчили будувати фортецю, яка споруджувалася понад сто років. У 1242 р. біля замку відбулася битва з монголо-татарами, внаслідок чого фортеця була знищена.
В 1511 р. замок стає власністю барона Габора Перені, а після 1526 р. перейшов у власність Трансільванського князівства. За замок у ХVI ст. неодноразово велася боротьба між Австрійською імперією і Трансільванією.
У 1661-1662 р.р. фортецю постійно штурмувало турецьке військо.
Під час визвольної війни 1703-1711 р.р. гарнізон замку приєднався до повстанців, очолюваних Ференцом II Ракоці.
У 1766 р. під час великої грози над Хустом блискавка влучила в порохову вежу замку і запалила її, під чого значна частина фортеці згоріла.

Історія закарпатських замків, що нерозривно пов’язана з історією краю, воістину захоплююча. І ніхто не перекаже її краще, ніж професійні  гіди-екскурсоводи.

 

МУЗЕЇ ЗАКАРПАТТЯ

Закарпатський музей народної архітектури та побуту –  самобутній ансамбль  української національної спадщини, що складається з архітектурних перлин старовинного закарпатського села і зразків найдавніших та найпоширеніших видів народного ужиткового мистецтва.  Це один із перших в Україні музеїв  просто неба. Відкритий для  відвідувачів у червні 1970 р.
 Із заходу на схід розташовані взірці житла і садиб закарпатців низовинних районів -  долинян, (забрала оборот) а на пагорбі – горян: бойків та гуцулів, а також житлові споруди угорського та румунського населення.
У музеї під відкритим небом розміщені 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвінниця, школа, кузня, млин, ступа-сукновальня, корчма. Загалом,  у музеї зберігається понад 14 тисяч експонатів.
 Адреса: м.Ужгород, вул.Капітульна, 33/а
 Тел. (03122) 3-73-92
 Відчинено: з 10ºº до 18ºº  год., крім вівторка.
 Плата за вхід: для дітей – 50 коп., для дорослих – 2 грн.
Екскурсія: для групи дорослих не  більше 30 чол. – 15 грн., для групи дітей – 8 грн.

Закарпатський  обласний  краєзнавчий музей -  працює з червня 1945 року.  Його зібрання нараховують близько 110 тисяч експонатів, які знайомлять з багатовіковою історією та культурою краю. Експозиції, в залежності від тематики, об’єднані в окремі фонди, колекції, відділи:
- відділ народного мистецтва з особливо багатою колекцією музичних інструментів;
- відділ духовної культури й історії релігії;
- відділ природи з цікавою  колекцією корисних копалин, гербаріїв, чучелами тварин;
- етнографічні фонди, в яких одних тільки народних вишивок налічується понад 2 тисячі;
- одна з найбільших в Україні колекція бронзових виробів  - 3 тисячі предметів, більшість з  яких датується ХIII – ХII ст. до н.е.;
- нумізматична колекція;
- колекція вогнепальної зброї ХIV –поч. ХХ ст.;
- старовинні манускрипти та ін.
Адреса: м.Ужгород, вул.Капітульна, 33
 Тел. (03122) 3-44-42
 Інтернет-ресурс: www.@muzeum.ua
Відчинено: з 10ºº до 18ºº  год., крім вівторка.
 Плата за вхід: для дітей – 50 коп., для дорослих – 3 грн., екскурсія – 10 грн.

 

  Мукачівський історичний музей -  розташований у Мукачівському замку “Паланок”, одному  з небагатьох, що вціліли до наших днів.
Замок є цінною пам’яткою історії та військової архітектури ХIV-ХVII ст. Упродовж століть він слугував для охорони торгових і військово-стратегічних шляхів. За всю свою історію  належав багатьом правителям. Замок витримав чимало облог. Найтриваліша  з них  – з 1685 по 1688 р.р., яку організували австрійські імператорські війська; фортецю в цей час мужньо боронила  княгиня  Ілона Зріні. З 1703 по 1711 р. замок був оплотом національно-визвольної  війни угорського народу під керівництвом трансільванського князя Ференца II Ракоці, в якій взяли активну участь повсталі  русини - куруци.
 Історію замку й Закарпаття в деталях відтворюють експозиції (забрала двокрапку) історії  етнографії, природи та старожитностей. У 12  залах експонуються твори живопису, в тому числі старовинні ікони. До уваги відвідувачів -  кілька меморіальних кімнат, колекція писанок Закарпаття.
Адреса: м.Мукачево, вул.Замок “Паланок”
 Тел. (03131) 4-40-53, 4-40-96
 Інтернет-ресурс: www.zamokpalanok.mk.uz.ua
Відчинено: з 9ºº до 18ºº  год., крім понеділка.
 Плата за вхід: для дітей – 1,5 грн., для дорослих –3 грн.
Екскурсія: для групи дітей – 4 грн., для  групи дорослих - 7 грн.

 

Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах - функціонує в  Карпатському біосферному заповіднику  як інформаційний еколого-освітній та історико-культурний осередок. Це єдиний  в Україні такий музейний комплекс. 
 Музейна експозиція складається з двох відділів -  “Природа Карпат” та “Природокористування в Українських Карпатах”.
 У першому відділі можна ознайомитися з історією Карпатських гір, їх геологією, геоморфологією, основними типами ландшафтів, рослинним і тваринним світом. Його окрасою  є дві діорами – “Карстова печера” і “Буковий праліс”. Перша у деталях імітує інтер'єр карстової печери з сталактитами і сталагмітами. Діорама “Буковий праліс” представляє фрагмент первісних незайманих  лісів, що збереглися на вапнякових скелях Угольки – одного з масивів Карпатського біосферного заповідника, де дерева  досягають велетенських розмірів, а їх вік -  300-500 років.
 У другій частині експозиції розкривається тема природокористування в Українських Карпатах  від початку колонізації, що розпочалася в пізньому  палеоліті,  близько 20 тис.років тому, і до наших днів.
 Загалом,  увесь музейний комплекс поєднує природу і культуру, сиву давнину і погляд у завтра, а відвідання його наповнює новим змістом наше розуміння величі первозданної природи і самої  людини як її частини.
Адреса: м.Рахів, вул.Червоне плесо, 77
 Тел. (03132) 2-21-93, 2-26-28.
Відчинено: з 9ºº до 17ºº  год., без вихідних.
 Плата за вхід: для дітей – 50 коп., для дорослих –3 грн.
Екскурсія: для дітей –  1 грн., для дорослих – 5 грн.

 

 Народний приватний музей “Сріберна земля” – яскравий приклад того, як в наш занадто стрімкий час   виключно завдяки ентузіазму однієї людини абсолютно безкорисно  зберігається і примножується культура наших   предків.
  Кількості експонатів, що зібрані на невеликій площі в 3-х музейних кімнатах, вистачило б, напевно на десяток виставкових залів,  окремі з них – унікальні і могли б стати окрасою  будь-якого столичного музею.  Серед них – рукописне “Євангеліє”  та ще 65  фоліантів релігійного змісту  (ХVIII ст.), старовинна церковна чаша, ікона закарпатської школи живопису, перші українські гривні, рідкісні марки багатьох країн. Окрім цього, в музеї зібрано понад 200 зразків одягу, переважно гуцульського, 250 домотканих рушників, пряльні станки з мотовилами,  велика кількість предметів домашнього вжитку (діжки, маслобойки, глечики, бербенички, розписані  тарілки). Загалом експонати згруповані в 12 відділів - в залежності від тематики експозицій.
 У музеї можна також помилуватися виставкою полотен закарпатського  художника   Тегзи В.В., який  водночас є і власником музею. На картинах майстра  –  натюрморти із зображенням старовинних речей домашнього вжитку, культові споруди (дерев’яні церкви), пейзажі рідного краю.
Адреса: с.Грушово Тячівського району, вул.Прикордонна, 2
 Тел. (03134) 5-33-36.
 Вхід вільний. Попередня домовленість про екскурсію – за контактним телефоном.

 

 Хата-музей “Лемківська садиба”. Музейний комплекс створено у 1985 році. Він відображає життя і побут лемків – однієї  з етнографічних груп українського населення.
 Хата збудована в 1902 році із букових колод. До комплексу забудови входять: жила частина (хижа, сіни і комора) та господарські приміщення (стодола,  хлів і хлівець), що знаходяться в одному ряду, під спільним дахом. Саме такий тип забудови характерний для  етнографічної групи лемків.
У  хаті  зібрані  предмети побуту, які відтворюють матеріальну культуру лемків початку ХХ ст.: в сінях - дерев’яна ступа, жорна, великі дерев’яні миски, діжки для капусти із солом’яною кришкою, в коморі - старовинні столярські інструменти, дерев’яні бочки, посуд, чоботи, у кімнаті -  стіл, різьблене ліжко, шафа, дерев'яна колиска, що зроблені руками господаря.
Усе це та ще багато інших цікавинок Ви зможете побачити самі, завітавши у гостинне гірське село, де Вас радо зустріне фольклорно-етнографічний самодіяльний народний колектив “Лемківчанка”, що діє при музеї. Окрім  пояснень та коментарів до музейних експозицій, учасниці колективу  перекажуть Вам цікаві оповідки  про життя лемків,  заспівають веселі і жалібні  лемківські пісні.
Адреса: с.Зарічево Перечинського району
 Тел. (03145) 2-15-42, 4-12-25.
Вхід вільний. Попередня домовленість про екскурсію – за контактними телефонами. 

 

 Кузня-музей “Гамора”. Діюча кузня - унікальний пам’ятник ковальського ремесла, оригінальність якого в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під час  виготовлення залізних виробів сільськогосподарського призначення   використовується   сила падаючої води з річки Лисичанки.  За таким принципом  працювали  тут ковалі й  раніше.
 Кузня побудована на початку ХIХ ст. На річці   була  споруджена гребля  для накопичення води у водосховищі. По відвідному каналу вода спрямовувалася на лопаті коліс кузні, які приводили в рух ковальські молоти вагою  до 125 кг. Під їх ударами металічні болванки перетворювалися в заготовки для лопат, мотик, деталей плугів тощо. Колись чотири молоти обслуговували 16 майстрів, які уміли виковувати крім нехитрих знарядь праці селян також деталі для металічного фігурного тину,  металічних ліжок та інших виробів, що мали на той час великий попит не тільки в краї, а й далеко за його межами.
 Кузня працювала практично без перерви аж до часів радянської колективізації. Зараз  існує як музей.
Адреса: с.Лисичево Іршавського району
 Тел. (03144) 2-26-04, 3-92-21.
Вхід вільний. Попередня домовленість про екскурсію – за контактним телефоном.

 

 Музей ткацтва – дивовижний за своїм внутрішнім змістом  і  цікавий за історією створення. Діє при загальноосвітній школі в с.Великі Береги Берегівського району. Виник і  функціонує  завдяки ініціативі директора школи та її учнів. Всі музейні експонати – старовинні  речі, дбайливо збережені батьками школярів  і  перенесені у   музейну кімнату самими дітьми. Серед них – чудова колекція старовинної вишивки на домотканому полотні, вік якої понад 130 років. Народні візерунки до сьогодні зберегли яскравість кольорів. А ще – ціла полиця найрізноманітніших прасок, якими  користувалися закарпатські господині, багато глиняних глечиків, різних за формою та призначенням  та інші речі домашнього вжитку.
Родзинкою музею є старовинні  веретена і ткацькі верстати , за якими дівчатка  старших класів на уроках виробничого навчання освоюють призабуте  ремесло своїх прабабусь, старанно відтворюючи  збережені  візерунки на скатертинах та рушниках. Чудові  вироби учнів не тільки експонуються  в музеї ткацтва, а й на запрошення організаторів етнографічних виставок за кордоном  виставляються у багатьох містах Угорщини, Словаків, Польщі.
с.Великі Береги  Берегівського району
Тел. (03141) 2-20-79, 9-62-23, 9-62-89.
 Відчинено: щодня, крім неділі. Попередня домовленість про екскурсію – за контактними телефонами.
 
Музей історії солекопалень –  знайомить із способами видобування солі на теренах нашого краю в різні часи й історичні  епохи.  Знаходиться неподалік від Солотвинського солерудника, який є одним з найбільших у Європі (запаси солі тут становлять 300 млн.тонн, товщина шару промислової розробки – 300 м).
…Аж до кінця 18 ст., поки не була побудована перша промислова шахта,  сіль із Солотвинського родовища добувалася примітивним відкритим способом: шляхом розкопування звичайних,  глибиною до 20 м, пізніше – конусоподібних  ям глибиною до 150 м. Глиби солі піднімали на поверхню в шкурах буйволів, розрізали на правильні квадрати, ставили особисте клеймо солекопа і здавали королівському чиновнику. Умови праці солекопів були надзвичайно важкими, а винагорода – мінімальною.
Відвідавши музей, можна дізнатися не тільки про такі цікаві історичні факти,  а й  побачити знаряддя праці, одяг  шахтарів, різні інженерні конструкції для видобутку солі . (ВСЕ!)
смт.Солотвино Тячівського району
Тел. (03134) 2-10-06.
 Вхід вільний. Попередня домовленість про екскурсію – за контактним телефоном.

 

Затисянський краєзнавчий музей - відкритий для відвідувачів у 70-х роках ХХ ст. в будівлі староугорської забудови (1895 р.).
Експонати музею знайомлять відвідувачів з історією, життям та звичаями  угорськомовного населення Закарпаття. На території музейного  двору під відкритим небом знаходяться  хата вчителя, садиба бідняка, будинок середняка, греко-католицька церква – все це відображає життя та типовий  побут жителів  Затисянщини  початку 20-х років минулого століття.
 Адреса: с.Тісобикень  Виноградівського району
Тел. (03143) 3-23-22, 3-32-38.
Вхід вільний. Попередня домовленість про екскурсію – за контактним телефоном.
 
Дерев’яні церкви Закарпаття

Берегівський район

ГЕТЄН

Реформатський храм без вежі збудовано з каменю у 1793 р. на місці давнішого дерев’яного. Ансамбль стародавніх споруд доповнює окрема дерев’яна дзвіниця бездоганних пропорцій, увінчана стрімким шпилем та чотирма вежками-фіалами. Дзвіниця в селі Гетєн є найбільш граційною і вишуканою за силуетом. Дзвони датовано 1783 роком, що вказує на час створення дзвіниці.

1. Гетєн. Реформатська церква, 1793 р. і дзвіниця, XVIII ст.

МУЖІЄВО

Кам’яний пізньоготичний храм у Мужієві збудували у XV ст., згодом добудували контрфорси. Чудовими готичними елементами є стрілчасті вікна і західний портал. Окрема дерев’яна дзвіниця має значно розширений нижній ярус, вкритий широким опасанням. Чотирисхилий дах увінчано шпилем. Збудували дзвіницю, можливо, у XVIII ст.

 

2. Мужієво. Реформатська церква, XV ст.і дзвіниця, XVIII (?) ст.

ЧЕТФОЛВО

Реформатську готичну церкву датують XV ст. Значну художню цінність мають орнаментальні композиції народного стилю, виконані 1753 р. на дерев’яній стелі храму, розбитій на 60 квадратів. Розписи виконано одночасово із спорудженням дерев’яної дзвіниці каркасної конструкції, яка є шедевром народного будівництва і найвищою дзвіницею Закарпаття.

3. Четфолво. Реформатська церква, XV ст. і дзвіниця, 1753 р.

Великоберезнянський район

БУКОВЦЬОВА

Церква належить до дерев’яних церков барокового стилю, хоч первісно була збудована в бойківському стилі з трьома заломними верхами. За написом на одвірку, в 1791 р. церкву переробив майстер Григорій Макарович і вона набула сучасного вигляду. Збережено гарний іконостас XVIII ст. Малювання виконано 1821 р.

4. Буковцьова. Церква св. Анни, XVII ст., 1791 р.

КОСТРИНО

Костринська церква належить до видатних пам'яток української архітектури бойківського стилю. Це бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина – 7 м, висота вежі від фундаменту – 14 м.
Покровську церкву перевезли в Кострино у 1645 р. (або 1703) з села Сянки Турківського повіту Галичини. У 1761 р. проведено ремонт церкви з частковою перебудовою.

 

5. Кострино. Церква Покрови Пр. Богородиці, 1645, 1761 р.

УЖОК

Ужоцька дерев'яна церква є своєрідною візитною карткою Закарпаття. Церква є однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Попри невеликі розміри, компактні форми храму з домінуючим центральним шатром справляють враження суворої, героїчної споруди. До декоративних елементів належать випуски вінців, вхідні двері з широким одвірком, фігурний арковий прохід з бабинця до нави.
Церкву збудували майстри Павло Тонів (?) з села Бітлі на Львівщині та Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима.

6. Ужок. Церква св. Михайла 1745 р.

ЧОРНОГОЛОВА

Чорноголівська дерев'яна церква належить до найкращих зразків закарпатської народної барокової архітектури. Церква була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. Сучасного вигляду набула після перебудови в 1794 р., яку здійснив майстер Матій Химич з села Лучки. Увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням, підсябиттям з фігурно обробленими кінцями дощок, аркадою голосниць. Особливістю церкви є різьблені стовпчики, що підтримують піддашшя довкола бабинця і нави.

7. Чорноголова. Церква св. Миколи Чудотворця, XVII ст., 1794 р.

Виноградівський район

БЕКЕНЬ

Кам’яна церква, збудована в кінці ХІІІ або на початку XIV ст., стала реформатською у XVI ст. Це одна з найдавніших закарпатських споруд романського стилю. На місці старої дерев’яної каркасної дзвіниці біля храму у 1960-х роках споруджено нову дзвіницю.

8. Бекень. Реформатська церква, XIV ст.

НОВОСЕЛИЦЯ

Місцева церква — одна з найвидатніших пам'яток українського церковного будівництв
Це найменша готична церква і водночас найбільш динамічна. Домінуючого вертикального звучання надає храму струнка вежа з високою стрілою шпиля. В бабинці зберігся напис про те, що храм збудував Кочалович в 1669 р. Чудовими є архітектурні і декоративні деталі церкви. На одвірках вирізано блискучу орнаментальну композицію. Вежу прикрашено декоративним підсябиттям з вирізами у формі тюльпанів у вертикальній обшивці.
Інтер'єр церкви зберігає настінне малювання ХVII ст., яке є унікальною пам'яткою українського малярства галицької школи. На початку ХIХ ст. на східній стіні встановлено новий іконостас стилю рококо. Львівські фахівці відреставрували церкву і малювання у 1979–1981 роках.
Біля церкви стоїть дерев'яна каркасна двох’ярусна дзвіниця.

 

9. Новоселиця. Церква Успіння Пр. Богородиці, 1669 р.

10. Новоселиця. Іконостас церквиУспіння.
Воловецький район

АБРАНКА

Абранська церква, споруджена 1804 року, належить до групи дерев'яних барокових церков верхів'я річки Латориці. Вкрито бляхою лише барокове завершення вежі храму та главка над вівтарем. Бабинець і нава церкви — рівноширокі, а п’ятистінний вівтарний зруб — вужчий. Опасання спирається на кронштейни, а на головному фасаді утворює відкритий ґанок на чотирьох стовпчиках з розкосами.
Біля церкви стоїть дерев'яна двох’ярусна дзвіниця, нижній ярус якої зрубний, а верхній — каркасний.

11. Абранка. Церква Введення Пр. Богородиці, 1804 р.

ГУКЛИВИЙ

Гукливська церква, збудована з ялиці на фундаменті з річкового каміння, належить до верховинських шедеврів. Це найдавніша церква Воловецького району. Церква дивовижно струнка і пропорційна. Кожен елемент органічно переходить в інший, в споруді повністю розкрито можливості дерева як матеріалу. Частиною чудового архітектурного ансамблю є струнка дзвіниця заввишки 8 м. Згідно із записом у хроніці “Гукливський літопис”, ікони намалював німець Франц Пеер: у 1784.

12. Гукливий. Церква св. Духа,  ХVIII ст.

Іршавський район

ДОРОБРАТОВО

у 1930-х роках стараннями священика Євгена Уйгелія розпочато будівництво нової величної цегляної церкви (площа храму – 492 кв.м) за проектом ужгородського архітектора Емиліяна Еґреші. Іконостас і престол вирізьбив Іван Павлишинець, а ікони іконостасу, бічного вівтаря, а також вівтарну ікону намалював знаменитий закарпатський художник Йосип Бокшай.

 

13. Доробратово. Іконостас пензля Йосипа Бокшая.

ІВАШКОВИЦЯ

Це одна з небагатьох уцілілих малих дерев'яних церков. Датується за написом на одвірку. П'ятигранний вівтарний зруб збудовано з дуба, інші два – з модрини. Двосхилий дах вкриває всі зруби. Над бабинцем здіймається низька башта з підсябиттям, завершена шпилем. Для збільшення внутрішнього простору до зрубу бабинця пізніше добудовано додаткове каркасне приміщення. Дерев'яна дзвіниця біля церкви є типовою для багатьох верховинських сіл – каркасна, двоярусна з широким опасанням.
На жаль, у 1996 р. церкву вкрили сліпучою бляхою, а стародавні зруби зашили новими дошками.

14. Івашковиця. Церква св. Михайла, 1658 р.
Міжгірський район

КОЛОЧАВА-ГОРБ

Дерев'яна двозрубна тридільна церква належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття. Згідно з написом на одвірку, церкву збудував у 1795 майстер Ференц Текка.
Церква струнка і досконала в пропорціях. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем, що складається з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главами вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем.
Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю оббито тепер бляхою. Обидві пам'ятки було відреставровано у 1969–1970 роках.

 

15. Колочава-Горб. Церква св. Духа, 1795 р.
ПИЛИПЕЦЬ

Церкву збудували із смерекових брусів у другій половині XVIII ст. (можливо у 1780 р.), а теперішнього вигляду набула після перебудови у 1841 р.
Церква виглядає монументально. Форми споруди – суворі та величні. Нижня частина вежі вкрита ґонтом, а верхня – вертикально обшита дошками з  фігурно обробленими нижніми кінцями. Додають декоративності барокові форми завершення – баня, ліхтар з главкою, розвинуті карнизи, вишукана аркада нижніх голосниць та ґанок із профільованими стовпчиками.
Поруч стоїть монументальна двох’ярусна дзвіниця, збудована, можливо, у 1758 р.

16. Пилипець. Церква Різдва Пр. Богородиці, 1780 р.

РОЗТОКА

Церква має тільки їй притаманні пропорції, чудові художні деталі. У ХVII ст. це була бойківська церква з трьома верхами. Можливо, в 1759 р., згідно з написом на південних дверях, церква була перероблена й набула сучасного вигляду. Вежа має горизонтальне членування, увінчує її чотирисхилий шатор та барокове завершення. Колись відкритий ґанок зараз перетворено на засклену веранду.
Дерев'яна дзвіниця біля церкви походить з XVIII ст.

17. Розтока. Церква Введення Пр. Богородиці, XVII ст., 1759 р.
Мукачівський район

ВІЛЬХОВИЦЯ

Дерев'яну церкву, збудовану в сусідньому селі Бистриці, перенесено у Вільховицю в 1910 р. і тоді ж перебудовано. Церкву споруджено з дубових колод, вкрито двосхилим дахом – гранчастим над п'ятигранним вівтарем. Особливої уваги заслуговує одвірок, збудований з широких тесаних плит, вишукано декорованих геометричними мотивамию В інтер'єрі цікавим є фігурний прохід з бабинця до нави. Старий іконостас з образами XVII ст. було розібрано у 1990 р.

 

18. Вільховиця. Церква св. Великомученика Дмитра, ХVII ст.
Перечинський район

ЛІКІЦАРИ

Церква була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. У 1748 р. церква була перебудована і набула сучасного вигляду. Зруби вкрили двосхилим дахом. Піддашшя і дах мають профільований карниз із цільного бруса. Над бабинцем – невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Подібна до башти невелика главка увінчує гребінь даху над вівтарем.

19. Лікіцари. Церква св. Василя Великого, XVII ст., 1746 р.

Рахівський район

ЛАЗИЩИНА-ПЛИТОВАТИЙ

В селі стоїть одна з двох закарпатських хрещатих гуцульських церков. П'ять зрубів церкви утворені перетином двох прямокутників, що в плані мають майже рівнораменний хрест. Чотири рамена вкриті двосхилими дахами. Центральний зруб переходить у восьмистінний барабан, вкритий стрімким восьмисхилим шатром.
За однією версією церкву збудовано у 1780 р. в селі Яблуниця теперішньої Івано-Франківської області, а взимку 1871 р. її розібрали і перевезли на санях в Плитоватий. Більш вірогідним є датування церкви 1872 роком згідно з написом на одвірку.

20. Лазищина-Плитоватий. Церква Преображення Господнього, 1780 р.
СЕРЕДНЄ ВОДЯНЕ
В румунському селі збереглися дві дерев'яні церкви. Верхня церква належить до найбільш стародавніх дерев'яних храмів Потисся і України. Найдавнішими частинами є дубові зруби (1428 р.), надбудову над якими зведено біля 1600 р. Близько 1760 р. відбулася ще одна перебудова. Суворі монументальні форми храму, що нагадують середньовічні романські споруди, вимальовуються мужнім силуетом на фоні неба. Це одна з небагатьох дерев’яних церков, що мають настінні розписи. Чотириярусний іконостас походить з 1761 р. Біля церкви стоїть дерев'яна одноярусна каркасна дзвіниця і цікаве дерев’яне розп'яття.

21. Середнє Водяне. Церква св. Миколи Чудотворця (верхня), 1428, XVIII ст.

СЕРЕДНЄ ВОДЯНЕ

Нижня церква – двозрубна, тридільна з п'ятигранним вівтарним зрубом, збудована з дубових брусів. Усі об'єми вкриті високим двосхилим дахом та охоплені опасанням. Над бабинцем – висока башта, вкрита строгим шатром, характерним для багатьох марамороських церков. Суворий на вигляд храм позбавлений будь-яких прикрас, хіба що невеличкі віконця порушують монолітну поверхню зрубів. Цікавою особливістю є те, що двері влаштовано на південному фасаді. Храм збудували в середині XVII ст.

22. Середнє Водяне. Церква св. Миколи Чудотворця (нижня) середина XVII ст.

ЯСІНЯ

Назва відомої Струківськї церкви походить від прізвища засновника села Івана Струка, який колись збудував каплицю на місці теперішньої церкви, а пагорб з церквою люди вважають святим.
Церква Вознесіння є однією з найдосконаліших дерев'яних церков на всій Гуцульщині. На одвірку церкви вирізано декоративну композицію з трьох хрестів і дату спорудження 1824 р. Всередині збережено чудовий іконостас.
Дзвіниця Вознесенської церкви 11 м заввишки за своїми архітектурними та художніми якостями займає місце серед найдосконаліших витворів закарпатського народного зодчества. Переповідають, що вона була перенесена до Вознесенської церкви в 1895 р. від знищеної пожежею церкви в північній частині селища. На верхньому одвіркові зазначено дату спорудження дзвіниці — 1813 р.

23. Ясіня. Церква Вознесіння Господнього (Струківська), 1824 р. і дзвіниця, 1813 р.

Свалявський район

УКЛИН

Теперішня маленька церківця в Уклині – рідкісний архітектурний скарб. В кінці ХIХ ст. нею захоплювався відомий вчений Т.Легоцький. Переказують, що церкву збудовано з дерева старої церкви, а перед цим тут були дві церкви, які занепали чи згоріли. Збереглися деякі старі церковні речі, а два дзвони перенесено до нової цегляної церкви, збудованої у 1992 р.

24. Уклин. Церква св. Петра і Павла, кінець ХVIII або початок ХIХ с

Тячівський район

ДІБРОВА

В Діброві збереглися дві дерев’яні церкви. Нижню церкву було споруджено в 1604 р. (за іншими даними – в 1561 р.) і перероблено в першій половині XVIII ст. Церква чудово вирішена в пропорціях – храм гордо увінчує вершину пагорба, злітаючи догори високим шпилем. Споруда складається з двох дубових зрубів, з котрих тригранний вівтар з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною. Зруби вкриті спільним двосхилим дахом. Церква довго стояла закритою і була перетворена на музей народного побуту. З 1994 р. церква знову діюча.

25. Діброва. Церква св. Миколи Чудотворця, 1604 р., XVIII ст.

КОЛОДНЕ

Колоднянська церква належить до найдавніших пам'яток дерев'яного культового будівництва України. Церкву збудували в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Найдавніші частини – основні зруби, збудовані в XV ст. з дубових колод довжиною 12 м. Інші частини храму походять з XVI ст., XVII та XVIII ст. Церква містить багато архаїчних елементів: віконце на східній стіні вівтаря у формі хреста та кругле віконце на північній стіні, на бічних фасадах нави прорізано невеликі квадратні віконця, вхідний портал з дверима. Згідно з латинським написом на плафоні, настінне барокове малювання виконав у XVIII ст. Антоній Валі.

26. Колодне. Церква св. Миколи Чудотворця, 1470, XVIII ст.

УЖГОРОД

Одна з найкращих дерев'яних церков знаходиться зараз в ужгородському музеї просто неба. Ця лемківська церква вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями. Висока барокова вежа сповнена чарівної грації. Главки увінчують шатрові верхи нави й вівтаря. Загальний ритм форм – це динамічний злет. Висота бабинця з вежею сягає 22 м.
Датою спорудження вважають 1777 р.. Після того, як у Шелестові збудовано нову муровану церкву, у 1928 р. дерев’яну церкву перевезли в Мукачево. У 1974 р. церкву перевезено до Ужгорода. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті.

27. Ужгород. Церква св. арх. Михайла, 1777 р..

УЖГОРОД-ГОРЯНИ

Горянська ротонда є однією з найдавніших і найцінніших архітектурних пам'яток України. Споруда складається з двох частин. Найдавнішою є власне ротонда – шестиконхова центрична будова, товщина стін якої досягає 2–2,5 м, вкрита шестигранним шоломоподібним куполом, що спирається на барабан, декорований під карнизом романським мотивом. Більшість дослідників датує ротонду кінцем Х – початком ХI ст. У XIV ст. до романської ротонди добудовано пізньоготичну наву. Чудовими є фрески, що вкривають суцільно стіни ротонди, а також східну стіну нави Фрески, можливо, виконані північноіталійськими майстрами.

28. Ужгород-Горяни. Церква Покрови Пр. Богородиці, Х-ХI, ХIV ст.

Хустський район

ДАНИЛОВО
Данилівська готична церква – наймолодша серед готичних церков Хустщини і, можливо, найгарніша. Церква має дивовижні пропорції. Композиція форм підкреслює стрімкий зліт вежі з дуже високим шпилем: здається ще мить – і дерев'яне диво здолає земне тяжіння.
Споруда двозрубна, тридільна, збудована з дубових колод. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. В інтер’єрі збереглися розписи 1828 р. роботи художника І.Корнмаєра.
Біля церкви розташована струнка дерев'яна дзвіниця.

29. Данилово. Церква св. Миколи Чудотворця, 1779.

ОЛЕКСАНДРІВКА

Готична церква в Олександрівці увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді – відкритий  ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі збережено багатий настінний розпис, виконаний в 1779 р. майстром Стефаном Теребельським та малювання народних майстрів. Біля церкви стоїть дерев'яна каркасна двоярусна дзвіниця.

30. Олександрівка. Церква св. Параскеви, XV ст., 1753 р.

СОКИРНИЦЯ

У селі розташований ще один готичний шедевр. Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Більший зруб ділиться на наву і бабинець. Вежу увінчує чотирисхилий шатор з високим шпилем і чотирма фіалами по кутах. На головному фасаді – закритий ґанок з трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця декоровано різьбленням. Іконостас зроблено в 1748 р.
Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар на початку XVII ст. В 1770 р. після перенесення в Сокирницю, церкву перебудовують і встановлюють вежу над бабинцем. Того ж року збудували високу каркаснн дзвіницю.

 

31. Сокирниця. Церква св. Миколи Чудотворця XVII ст.